Видатні особостості села Пакошівки Сяноцького повіту

26.05.2013 09:28



 

Йосафат Коциловський

(світське ім’я — Йосип; 03.03. 1876—17.11.1947) — церк. і громад. діяч, єпископ Української греко-католицької церкви, д-р філософії (1903) і теології (1907), проф. (1907). Нар. на Лемківщині в с. Пакошівка поблизу м. Сянок (нині м. Санок, Польща) у хліборобській родині з давніми священицькими традиціями. Його батько — Петро Коциловський, успішно поєднуючи землеробство з активною участю в політ. і громад. житті, у 70-х рр. 19 ст. обирався депутатом до Галицького крайового сейму. Мати — донька греко-катол. священика Катерина Косар-Коциловська — прищепила своїм чотирьом дітям глибоку релігійність і спрямувала обох синів на шлях духовного служіння.

Закінчивши початкову народну школу, молодий Йосип навчався в Сяніцькій, Самбірській і Ясельській гімназіях. З 1896 року навчається на “правничому відділі” Львівського університету. (В каталозі слухачів записано: “русин”, “греко-католик”).

Під час навчання у Львові поринув у світсько-політичне життя галицького українства, яке в організаційно-партійних програмах задекларувало найрадикальнішу ідею – національну самостійність. Це і “Академічне братство”, “Академічна громада”, товариство “Ватра”, організація “Сокіл”, яку невдовзі очолив. Незабаром товариство “Сокіл” (у відсутності Йосипа, який перебував тоді в Празі) захопила москвофільська більшість і заповзятливий молодий Йосиф зайнявся альтернативною організацією під назвою “Український сокіл”.

Відчуваючи розчарування в цивільній метушні, перервав студії і закінчив школу артилеристів у Відні і як підпоручник 1900 року був скерований на службу до Львівського гарнізону. Невдовзі покинув військову службу і при сприянні перемишльського єпископа Костянтина Чеховича розпочав філософсько-теологічні студії у Римі (де здобув докторат філософії, теології; опанував німецьку, італійську,французьку і латинську мови).

Теологічні студії закінчив у 1907 р. у Римі, і згодом 9 жовтня того ж року, прийняв св. Тайну Священства.Незабаром призначений віце-ректором і професором богослов'я Духовної семінарії в Станіславові.

А 2 жовтня 1911 року постригся в монахи до ЧСВВ Крехівського монастиря св.Миколая. 

Національний поступ українства на Посянні перервала Перша світова війна (1914-1918 рр.). Окупація російською солдатчиною Перемишля, краю супроводжувалася грабунками історичних цінностей, у тому числі корони-митри, що, за переказами, належала королеві Данилові Галицькому. Постійних цькувань і наруги не витримав владика Чехович. Його місце зайняв останній сорок сьомий перемишльський єпископ Йосафат Коциловський (1876- 1947 рр.).

В листопаді 1916 року Австро-Угорський цісар іменував василіанського монаха о. Йосафата Коциловського новим греко-католицьким перемишльським єпископом і в1917 році призначений Римом єпископом Перемишльської єпархії УГКЦ.

Під час Другої світової війни безвиїзно залишався в Перемишльській єпархії, через територію якої у верес. 1939, згідно з пактом Молотова—Ріббентропа (див. Радянсько-німецькі договори 1939), було прокладено рад.-нім. демаркаційну лінію. Відважно намагався протистояти комуністичному тиску проти Церкви. Мешкаючи до 22 черв. 1941 в зоні, що контролювалася Червоною армією (див. Радянська армія), був запідозрений сталінськими спецслужбами у нелояльності до рад. влади, і вони встановили за ним таємний нагляд. У період гітлерівської окупації його двічі викликали на допит у гестапо, де погрожували ув’язненням у концтаборі за виявлені випадки переховування євреїв греко-катол. духовенством єпархії.

Очолював Перемишльську єпархію до встановлення комуністичної влади.

По закінченні війни постійно піддавався репресивним санкціям проти себе зі сторони польсько-радянських спецслужб, польських “богатежів”, демонструючих “етикет”, наймення якому – хамство, що не поступалося москальським “шуткам”.

Тоді, бачивши близьку небезпеку своєї депортації, Владика Йосафат оставив на письмі заяву своєї вірности Апостольській Столиці і бажання вмерти за св. Унію. Ця заява написана власною рукою Єп. Йосафата звучала: “Складаю у стіп Христового Намісника Папи Пія 12 заяву моєї вірности, пошани і синівської любови та прошу його делегувати мене на смерть за св.Унію” + Йосафат, Єпископ Перемиський.” Ця надзвичайна заява була написана немов під впливом якогось ясновидіння, бо, як тільки Владика вернувся з конференції, зараз прийшла до нього польська поліція, кажучи йому, щоб добровільно покинув свою владичу столицю і виїхав на схід. Але невстрашимий Владика гідно відповів: “Рим мене призначив тут єпископом і тільки Рим може мене звідси усунути.”

21 вересня 1945 р. був вперше ув'язнений польською владою і переданий радянським силам.У січні 1946 року перемиських владик звільнили з-під арешту, і вони повернулися до Перемишля. Від єпископа Коциловського вимагали, щоб він очолив керівництво “Собору” у Львові для “ возз'єднання ” Львівської католицької митрополії з Московським Патріархатом. Коли ж він відмовився, його знову арештували 25 червня 1946 року разом з єпископом Лакотою і перевезли до Львова. У червні 1945 року НКВС арештувало в Берліні апостольського візитатора для українців у Німеччині прелата Петра Вергуна. Також було арештоване все вище духовенство. Проте жоден єпископ не дав згоди на апостазію. У березні 1946 року сталіністи виголосили звинувачувальний акт: єпископів звинувачували у ворожій діяльності проти НКВС, співпраці з німецькими фашистами тощо. Митрополита Йосифа і його помічника Никиту Будку засуджено на 8 років, а єпископа Миколу Чарнецького – на 5 років, 80-річного Григорія Хомишина – на 10 років концтаборів, але він помер у київській тюрмі 24 грудня 1945 року.

Остаточно процес офіційної ліквідації УГКЦ у Галичині було завершено на т. зв. Львівськосму соборі 8-10 березня 1946 р.« У п'ятницю вранці, 8 березня 1946 р., делегати собору, підкріпившись на сніданку «100 г водки» та «200 г вина», були доставлені до собору Св. Юра, щоб там під надійною охороною виконати відведену їм роль у розписаному наперед до дрібниць «возз'єднавчому» зібранні. »

У перший день собору, 8 березня 1946 року, простим голосуванням, без будь-якого обговорення, було затверджено ухвалу, основними положеннями якої було:
Анулювати постанови Берестейської унії з 1596 р.
Відірватися від римської (папської) Церкви.
Повернутися до прадідівської православної віри.
Возз'єднатися із «Всеруською Православною Церквою в Радянському Союзі».

Але майже 2/3 душпастирів не перейшло на православіє. Більшість з них було репресовано. Однак навіть частина тих священиків, які формально «возз'єднались», залишалась одночасно, за згоди Йосифа Сліпого та інших владик, греко-католицькими парохами.

Єпископ Коциловський, захворілий на запалення легень, помер 17 листопада 1947 р. у київській в'язниці.

Таким чином, московсько-сталінські сатрапи позбавили українців-католиків своєї ієрархії. Населення Західної України внаслідок терору, арештів і масової депортації в Сибір було залякане і пригноблене.

Після смерті Йосафата Коциловського у тюремній лікарні, місцеві монахи таємно домовилися з персоналом лікарні поховати тіло в окрему могилу, а не у спільну тюремну. Згодом, священнослужителі з міст Рудки та Стрий, Львівської області таємно перенесли рештки на Личаківський цвинтар, що у Львові і перепоховали їх у польській могилі «другим поверхом».

На вимогу КДБ о. Й. Каваців 29 травня 1986 року втретє перехоронив прах Єпископа у родинному гробівці батьків Кавацівих у селі Яблунівці біля Стрия. 12 серпня 2001 року у церкві Благовіщення Пречистої Діви Марії в Стрию у бічному престолі Серця Христового, під час Божественної літургії, яку служив Патріярх УГКЦ Преосвященний Любомир Гузар з участю владик, востаннє перезахоронено прах Перемисько-Самбірського і Сяніцького єпископа Йосафата Коциловського.

24 квітня 2001 р. у присутності Папи Івана Павла ІІ у Ватикані відбулося проголошення декрету мучеництва єпископа Йосафата Коциловського. Обряд беатифікації відбувся 27 червня 2001 р. у м. Львові під час Святої Літургії у візантійському обряді за участі Івана Павла ІІ. 

12 серпня 2001 року у церкві Благовіщення Пречистої Діви Марії в Стрию у бічному престолі Серця Христового, під час Божественної літургії, яку служив Патріярх УГКЦ Преосвященний Любомир Гузар з участю владик, востаннє перезахоронено прах Перемисько-Самбірського і Сяніцького єпископа Йосафата Коциловського. 

Так закінчилася «одісея» Слуги Божого, проголошеного Блаженним Папою Іваном Павлом II під час його паломництва в Україну 23-27 червня 2001 року.

Владика Йосафат Коциловський загинув за вірність Католицькій Церкві як жертва політики більшовицького насилля. Своєю мученицькою смертю він засвідчив вірність Української Греко–Католицької Церкви Апостольській столиці. Його хрест і його гірка чаша стали для нас правдивою славою й дороговказом.

Він належав до когорти чільних подвижників Української Греко-Католицької Церкви, які в надзвичайно складній і драматичній першій половині XX століття на чолі з митрополитом Андреєм Шептицьким не тільки визначали стратегічний курс Церкви, а й впливали на суспільно-політичне життя західноукраїнського краю. Перемиський єпископ Йосафат Коциловський розділив трагічну долю автохтонних українців Лемківщини, Західної Бойківщини, Надсяння, Холмщини та Підляшшя, яких у 1944-1951 роках в результаті етнічної чистки, сумнозвісної “операції Вісла” брутально вигнали з прабатьківських земель.

Його хрест та його гірка чаша стала для нас правдивою славою та зиском. Оплакуємо його смерть, але, як католики, серед сліз кріпимося та потішаємося, що Бог у заміну за смерть мученика, знову відродить нашу спільноту, як це було й за часів св. Йосафата.”) Так отже сповнилося гаряче бажання Владики Йосафата: Вмер смертю мученика й ісповідника за Українську Церкву зєднану з Апостольською Столицею. В особі Преосв. Йосафата Коциловського наша Церква дістала другого Йосафата, що його зовсім справедливо иожна порівняти зі св. Священомучеником-покровителем святої Унії.

www.pslava.info/JalynS_CerkSvGeorgija_114-2,109832.html

 (B.K.)

================================================================================================================================


 

Григорій Косар народився 19.03.1867 р. в с.Пакошівка , Сяноцького повіту Польщі в родині місцевого війта Олекси Косара (1828 – 1889 ) і Маргарити ( з дому Кучми ) (1835 – 1904 ). В свою чергу Олекса був сином Косара Василя (1787 – 1855 ) і Катерини Коциловської (1806 – 1864)(сестри діда Перемишльського єпископа Йосафата Коциловського ( 1867 – 1947). Косар Григорій ходив до школи спочатку в Сяніку , потім в Перемишлі, вчився у Львові в німецькій гімназії, потім на теології в Перемишлі і Львові. Був дуже здібним, відмінником. В школі бідував. Бувало, що в перекупок випрошував собі круп нібито для птахів.

    Одного разу йшов зимою з Сянока додому, сильно змерз, присів під дубами при дорозі біля села. Якийсь старший чоловік побачив його, взяв і зігрів. Був дуже привязаний до своєї родини, тата. Коли тато його ( перший раз ) залишив у місті на навчання, то біг, плакав і цілував сліди за саньми.

     Був середнього росту, мав карі очі, волосся темняве. Мав добрий музикальний слух, гарно співав. Тримався дещо похило ( майже так, як і його тато ).

      Оженився з дочкою урядника Собору Св.Юра - Анною-Амалією Деконською (1873, Львів -1946 , с.Лисівці , Терн.о.) .

    Свою майбутню жінку Анну Деконську запізнав через її брата, а свого товариша Леона Деконського. Будучи одного разу в гостях в Деконських сподобав собі Анну і постановив з нею оженитися. Одного разу, підчас відвідин у Деконських, сказав батькам Анни, що бажає женитися з їх дочкою, і хотів би призначити дату на оповіди. Мама Анни Катерина (з дому Малець) сказала, щоб ще почекав.

Григорій посидів ще трохи, встав і пішов до парохіальної канцелярії в св.Юра записати оповіди. Мама Анни мала на увазі почекати ще якийсь час, кілька місяців, а може рік, два. Григорій може і здогадувався про це, але взяв її слова буквально, почекав з півгодини і дав на оповіді. Тому дуже всі здивувалися, коли в неділю почули оповіди дочки. Вінчав їх Митрополи́т Сильвестр Сембрато́вич.

    По висвяченні Григорію пропонували лишитись в Юра на сотрудника  (висвячувався в Перемишлі, бо належав до перемиської дієцезії ).  Але Григорій не захотів, казав, що не хоче вислуговуватись канонікам. Пішов на сотрудника до с. Войтково в Сяніччині.

    Сотрудником у Войткові о. Григорій довго не був, перейшов на катахиту до Сянока, де був один рік. Опісля перейшов до Львівської Єпархії до Гарбузова, Чистопадів, Ратищ. В селі Ратищі був відпуст на Успення Преч. Діви Марії. Була там чудотворна ікона Матері Божої – подібна до Почаївської (роботи монаха Василя Зелінського. 1916 р. в часі першої світової війни церкву знищено, образ пропав. Отець Григорій мав копію і по війні (1916- 17 р.) віддав її до церкви в Ратищах.

    З Ратищ о. Григорій пішов на завідателя до Білого Каменя, де парох Копач  був у війську, а по році до Бужка, де теж о. Щебець був покликаний до війська на капеляна – священика.

В Григорія і Анни Косарів було 10 дітей. Старша Марія (1895 – 1966) була одружена з священником Василем Чижом (1889 – 1970), Наталія (1898 – 1974) — з священником Миколою Бураком (1893 – 1965), Галина (1904 – 1960) — з священником Михайлом Панчишином (1900 – 1978). Коли отець Григорій помер, наймолодший син Антін (1912 – 1977) мав 6 років. Тому в його вихованні і навчанні взяли активну участь Митрополит Андрей Шептицький і дворідний брат отця Григорія Косара — Йосафат Коциловський.

    В 1918 р. під-час епідемії грипу (“іспанки”) сповідав хворих ( хоч спеціальним розпорядженням церковної влади священникам не рекомендувалося сповідати хворих на іспанку вдома , але вважав то своїм обовязком ) , сам захворів і помер (19.10.1918 р.). Похований в с. Бужку , Золочівського р-ну .

    Збором матеріалів про його жертвенне життя займається Місія Постуляційний Центр беатифікації УГКЦ , душпастир громади о. Ігор Никифорук.

 (B.K.)

Блог

29.05.2014 16:57
Нотатки  «Літературна мова в деяких випадках виявляється архаїчніша, ніж діалект». З цього погляду ознакою всіх розвинених літературних мов із давньою традицією є деяка штучність, застиглість їх лексичних, граматичних норм. Проте з розвитком освіти, піднесенням культури розширюється соціальна...
09.05.2014 09:14
Розташоване в Українських Карпатах в межах Бескидів Східних на півдні Львівської області в Сколівському районі (давня назва - "Скільський район") на відстані 132 км від м.Львова і 26 км від м.Сколе. Поселення має вигляд підкови, яка утворюється в результаті злиття двох річок (Бринівки та...
10.02.2014 13:37
Анна Станько — (англ. Anna Stanko) (*28 березня 1945, село Хащованя Сколівського району Львівської області), заслужена артистка України, професор кафедри камерного ансамблю Львівської Національної Музичної Академії. Після закінчення Львівського музичного училища навчалася в Ленінградській...
18.01.2014 23:11
  Безпалків Роман. Український живописець Дата народження 15 квітня 1938 Місце народження село Глушин, нині Бродівського району Львівської області Дата смерті 19 листопада 2009 Місце смерті м.Львів Жанр живопис, сакральне мистецтво Навчання *Львівський медичний інститут (1956 —...
07.01.2014 14:49
Ярослава Король  [ 25 06.1954 (Плав'є) - 10.07.2009 (Львів)]  народилася у карпатському селі Плав'є на Львівщині у священницькій родині о. Антона та Марії Косарів. Після закінчення Львівської середньої школи із золотою медаллю з 1972 по 1977 рр. навчалася на кафедрі художньої кераміки...
06.08.2013 20:16
  Дарина Макогон (пседонім - Ірина Вільде) народилася 5 травня 1907 року в Чернівцях в родині народного письменника і вчителя Дмитра Макогона.  Її батько і був для неї першим учителем літератури, а його книжки – початковою позакласною літературою. З дитинства виховувалася у галицьких...
31.07.2013 20:46
  Верховний архієпископ Римо-Католицької Церкви Йосип Сліпий; з 1 листопада 1944 року Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський, з 23 грудня 1963 року Верховний Архієпископ Львівський — предстоятель Української Греко-Католицької Церкви. Патріарх і Кардинал Йосиф...
07.07.2013 22:59
Володимир Марчак – польський письменник і поет українського походження.   Народився 1922 року в с. Пакошівка біля Сяніка в батьків, які повязані були родинними вузами з Кучмами (баба була з Кучмів), Косарами (стрийко Петро був жонатий з Косарівною).     Włodzimierz Marczak. 28...
26.06.2013 12:57
   Косар Антін – нар. 13.04.1912 р.в с.Ратищі , Зборівського р-ну в родині священника Косара Григорія ( 19.03.1867 – 19.10.1918 ). Був наймолодшою дитиною з десятьох дітей Косарів . Отець Косар Григорій народився в с.Пакошівка  Сяноцького повіту Польщі в родині місцевого війта...
26.05.2013 09:28
  Йосафат Коциловський (світське ім’я — Йосип; 03.03. 1876—17.11.1947) — церк. і громад. діяч, єпископ Української греко-католицької церкви, д-р філософії (1903) і теології (1907), проф. (1907). Нар. на Лемківщині в с. Пакошівка поблизу м. Сянок (нині м. Санок, Польща) у хліборобській родині...
1 | 2 >>

Контакт

View Through Ages mower72@bigmir.net